Плагіат

Плагіат — це результат привласнення чужого продукту праці у будь-якій формі або запозичення частини творчого доробку іншої людини без посилання на джерело приналежності та оприлюднення роботи як оригінальної за своїм авторством.
Плагіат — це "несанкціоноване використання мови і думки іншого автора та подання їх як своїх власних" (Webster's Encyclopedic Dictionary).
Плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору; є порушенням авторського права і / або суміжних прав, що дає підстави для судового захисту (Закон України "Про авторське право і суміжні права", п. "в" ст. 50).

Уживаний у всьому світі термін "плагіат", що має беззаперечне тлумачення, у нашій країні піддається дискусиям.

В українське законодавче поле у 2017 році для унормовування питань у галузі освіти та науки Законами України "Про освіту" і "Про вищу освіту" уведено у вжиток тільки термін "академічний плагіат" із акцентом на оприлюдненні "наукових (творчих) результатів" особами, які публікують наукові праці, та на використанні текстів "інших авторів без зазначення авторства". Указані закони створили юридичну колізію стосовно термінології, наслідків, відповідальності за плагіат в освіті та науці України.

Окрім терміну "плагіат" є також і "плагіаризм" (із прямого перекладу з англ.: plagiarism, plagiarize, plagiary), і "плагіатування". Обидва не набули значного поширення в української академічної спільноті, а доцільно б використовувати "плагіаризм" у сенсі явища, "плагіатування" у сенсі процесу.

 

5 ознак плагіату у визначенні Тедді Фішмана

Крадіж матеріального твору (роботи) визнається злочином, адже є видимим. Викриття ж плагіату в освіті та науці є складнішим процесом, оскільки має переважно нематеріальну основу. Плагіат, беззаперечно, є формою шахрайства, його вважають злочином у всьому науковому та академічному світі. В Україні ж плагіат не сприймають як злодіяння. Адже у корумпованій країні, яка десятиліттями живе з 40-60 %% обігом у тіньовому секторі, крадіжка для більшості людей не виходить за межі моральності.

Ствердження, що у нашій країни плагіат в освіті на науці досягнув загрозливих розмірів, є не цілковито точним. Зважимося на інші твердження: плагіат укорінений у природу навчального процесу вищої освіти, або є стрижнем учіннєвої діяльності, або це один з потужних методів навчання у вищій та і загальноосвітній школі. Саме такі припущення дають підстави називати сучасну освіту "плагіатною". І допоки відповідальність за наслідки своєї навчальної та науково-дослідної діяльності не буде покладена на кожного здобувача освітнього ступеню і причетних до злодіяння осіб, "плагіатна" освіта буде давати свої гнилі плоди.

цитата Ла Мот ле Вайє

 

Чи варто освітянській та науковій спільноті ставити та ігнорувати такі запитання:

Чи впливає розповсюджена практика плагіату текстів на якість української освіти?
Чи може продукувати нові знання фахівець, який формується в середовищі "плагіатної" вищої освіти?
Чи є соціально відповідальною освіта, де розвиток особистості та навчання здійснюється в умовах плагіату
?

На часі соціально відповідальній спільноті розпочати викорінення з освіти і науки плагіату та інших форм академічної недоброчесності. Для цього варто у закладі  освіти (науки) розбудовувати відповідну політику, проводити цілеспрямовані заходи, бажано комплексно, широко обговорювати проблематику з академічною спільнотою.

 

В окрему категорію порушень академічної доброчесності останніми роками винесено "самолагіат".

Проблема "самоплагіату" в українському просторі освіти та науки набула актуальності, чи то пак виникла у 2017 р. Серед численних проблем в освіті та науці, зокрема у контексті академічної доброчесності, державотворцями і законодавцями виокремлено "самоплагіат" як одну з головних в академічній діяльності. Але ця проблема має сенс тільки у межах наукової діяльності, що виходить із формулювання у 42 статті Закону України "Про освіту" (п. 4).

Неперебільшене значення має така категорія через, можливо, неупорядковану роботу автора наукових публікацій, невміння правильно оформлювати посилання на першоджерела при написанні наукових праць та неврахування норми закону про обов’язкове одноразове оприлюднення власних нових результатів, здобутих у науці.
Науковцям і здобувачам наукового ступеню у низці вимог на шляху наукових досліджень загальновідомі, зокрема, науковий експеримент, оприлюднення наукових результатів, їх апробація тощо. Такі вимоги у нашій країні діють багаторічно та ніколи не викликали непорозумінь або остраху у дослідників.

Розберемо норму закону про "самоплагіат" чи в іншій версії "автоплагіат", що спрощено означає сам "украв у себе".

У розумінні законодавця "самоплагіат" має 2 складові:

  1. оприлюднення власних раніше опублікованих наукових результатів*
  2. оприлюднення опублікованих наукових результатів як нових

Ключовою для розгляду проблеми "самоплагіату" є саме 2 частина, адже будь-кому має бути зрозумілим, що для "реєстрації", апробації наукового результату й у подальшому отримання винагороди за здійснену наукову роботу треба описувати новий здобуток у спеціальних інформаційних ресурсах (наукових виданнях). Додамо уточнення — одноразово.
Плутанину в академічної спільноти викликала 1 частина вказаного положення про "оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів...", адже вкрасти у самого себе неможливо.
Єдиним запобіжником "самоплагіату" для автора наукової публікації є правильно оформлене посилання на власну попередню публікацію при її цитуванні (згадуванні). 
А кількаразовий передрук однієї статті у різних виданнях з метою продублювати однаковий науковий результат, по-перше, є порушенням академічної доброчесності, а по-друге, не стане можливим за умови належної роботи редакцій при відборі та підготовці матеріалів до публікації.

 

 

* науковий результат (нормативне визначення відповідно до п. 22 статті 1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", 2015) — це "нове наукове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях інформації". Законодавчо визначено 8 форм наукового результату:

  • опублікованої наукової статті,
  • наукової доповіді,
  • наукового повідомлення про науково-дослідну роботу,
  • монографічного дослідження,
  • наукового відкриття,
  • проекту нормативно-правового акта, нормативного документа або науково-методичних документів... тощо.