Товариство Центру академічної етики та досконалості в освіті “Eтос” щороку проводить наукові читання на честь Валерія Павлюка, нашого колеги, Почесного члена нашого Центру.
Валерій ― освітянин, науковець, громадський діяч і, водночас, захисник України.
Валерій ― донетчанин, захищав свій край із першої миті нападу росії на Україну, трагічно загинув 09 травня 2023 року під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності та незалежності України у м. Бахмут Донецької області.
На заході передбачено вшанування пам'яті Валерія Павлюка, біографічна довідка, фотогалерея, спогади про Валерія, публічне обговорення проблематики відповідальності під час війни.
2025 рік:
Наукові читання 10 травня
Тема: Війна і відповідальність
Організатор: Центр академічної етики та досконалості в освіті “Eтос”
На заході:
□ вшанували пам'ять Валерія Павлюка й усіх полеглих Героїв у російсько-українській війні
□ доповідали за темою наукових читань "Війна і відповідальність"
□ переглянули відео-презентацію "Книга Пам'яті Державного податкового університету"; відео-доповідь Владислава Гробова; презентацію доповіді Зосі Кайс
□ виступили учасники в обговоренні теми наукових читань
Учасники наукових читань:
Наталія Анацька (Київ)
Владислав Горбов (Донецьк, Україна, але тимчасове місце перебування у Києві)
Світлана Заєць (Київська обл.)
Зося Кайс (Київ)
Наталія Денисенко (Київ)
Надія Калашник (Львів)
Ірина Магазинщикова (Київська обл.)
Ольга Підлісна (Київська обл.)
Алла Сингаївська (Київ)
Марина Сторожик
Олена Ткачук (Київська обл.)
Елеонора Шестакова (Донецьк, Україна)
Тетяна Щириця (Київ)
Модератор: Наталія Денисенко
Денисенко Наталія ― членкиня Центру "Етос"
Зміст виступів і доповідей
Доповідь Ольги Підлісної (тезово)
Книга Пам'яті як жива пам'ять і вдячність героям, які віддали своє життя за незалежність і свободу України
Війна — це завжди випробування. І водночас — відповідальність.
Відповідальність за правду, за пам'ять, за тих, хто вже не повернеться, але навіки залишиться з нами. У дні, коли згадуємо полеглих Героїв, важливо не лише вшанувати їхню пам'ять, а й осмислити глибину нашого обов'язку — перед ними, перед країною, перед майбутнім.
КНИГА ПАМ'ЯТІ, створена в Музеї історії Державного податкового університету з нагоди другої річниці повномасштабного вторгнення, — це не просто збірка біографій. Це — жива пам'ять. Це документ нашої спільної вдячності тим, хто віддав найцінніше — життя — за незалежність і свободу України.
У Книзі зібрано імена, світлини, документи, спогади. Це сторінки про студентів, випускників, працівників нашого університету, які стали на захист Батьківщини у 2014-2024 роках і загинули, боронячи її від ворога. 60 імен вписані в історію.
Одне з імен, закарбоване в КНИЗІ ПАМ'ЯТІ і в серці кожного з нас, — Валерій Павлюк. Кандидат наук з державного управління, доцент кафедри соціальної філософії та управління ДПУ, талановитий викладач і мужній воїн. Він міг навчати й надихати, міг жити й мріяти, але обрав служіння Україні до останнього подиху.
Кожна історія у Книзі — це приклад незламності духу. Це — життєвий шлях мужніх людей, які були серед нас, навчалися й працювали поруч, і які залишили по собі вічний слід у пам’яті університетської спільноти.
КНИГА ПАМ'ЯТІ говорить до кожного з нас: пам'ятай, якою ціною ми тримаємося. Пам'ятай, хто віддав життя за твоє майбутнє. У ній немає чужих — у ній усі наші. І кожен рядок — як щемкий голос з минулого, що вимагає гідності у сьогоденні.
Музей історії університету продовжує збирати матеріали про загиблих героїв нашої спільноти. Ми звертаємося до родин, побратимів, колег, друзів з проханням ділитися історіями, фото, спогадами, бо все, що залишилося в серцях — безцінне для нашої пам’яті.
Пам'ять — це спільна справа. Низько вклоняємося батькам, рідним, близьким Героїв, ваша сила і стійкість стане для нас дороговказом.
Запрошуємо до Музею історії університету, щоб разом писати цю Книгу. Бо історія триває. Бо пам'ять — це теж боротьба. І ми маємо її виграти.
Підлісна Ольга ― директор музею історії університету ДПУ
Державний податковий університет, м. Ірпінь
Доповідь Владислава Горбова тут
Доповідь (тезово)
Трансформації соціальної ідентичності на тимчасово окупованих територіях України
Сьогодні доречно повідомити про результати дослідження "Ідентичність на тимчасово окупованих територіях: адаптація, виживання, трансформації", проведеного командою Active Group. Це дослідження про те, що переживають люди на ТОТ (тимчасово окупованих територіях): як вони змінюються, як зберігають себе або втрачають, як адаптуються до реальності, де замість держави — страх і пропаганда. Ми досліджували, ким себе сьогодні вважають мешканці ТОТ, як змінюється уявлення про "своїх" і "чужих" і як вибудовується нова повсякденна ідентичність. Це не лише про мову чи символи — це про гідність, вибір і зв’язок із Україною, який зберігається навіть там, де здається, що його вже немає.
На основі проведеного емпіричного дослідження виявлено значну диференціацію соціальної ідентичності жителів ТОТ залежно від регіону, тривалості окупації та рівня лояльності до України чи РФ. Для мешканців Криму та більшості респондентів із Донецької і Луганської областей характерна ідентифікація себе як громадян росії або представників окремої локальної ідентичності ("донеччани"), тим часом як жителі Херсонщини й Запоріжжя зберігають проукраїнські позиції й ототожнюють себе з українською нацією. Мова спілкування втрачає ідентифікаційне значення, натомість ключовими чинниками стають громадянство, культурна приналежність і політична лояльність.
У більшості респондентів спостерігається ерозія релігійної активності, проте церква залишається простором символічного впливу. Поширеною є практика згадування в молитвах загиблих за РФ, що свідчить про використання релігії як інструмента м'якої пропаганди. Також виявлено глибоке нерозуміння поняття "колаборація", що підсилює тривожність щодо можливої деокупації.
Соціокультурний простір ТОТ поступово перетворюється на ізольований сегмент із власною символічною системою, де українське витісняється або забороняється. При цьому багато дій з боку російської адміністрації респонденти оцінюють як показові та малоефективні. Досвід ставлення з боку РФ виявився для жителів Донбасу гіршим, ніж для кримчан: перших часто розглядають як "другорядних" або потенційно нелояльних. Усе це формує розшаровану й суперечливу ідентичнісну картину, в якій співіснують адаптація, тривога, підміна цінностей і прагнення зберегти зв'язок з Україною.
Горбов Владислав ― кандидат соціологічних наук, доцент
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Доповідь Елеонори Шестакової (тезово)
"Чесність з собою": нові аспекти старих проблем
- У тему доповіді винесена назва відомого російськомовного роману українського письменника Володимира Винниченка. Чесність з собою, за справедливою думкою Винниченка, має убезпечити людину, суспільство у відставанні у розвитку, деградації, руйнації. Чесність з собою ― це пряма розмова про те, про що воліють мовчати виховані люди або бояться побачити, назвати чітко під час катаклізмів зі страху викрити, додати шерег неоднозначних проблем. Утім чесність з собою ― це моральний обов'язок особистості, громадянина, суспільства, держави визначити, охарактеризувати ті болючі, етично складні питання, які визначають сутність їхнього сучасного стану та того, якими вони воліють бути.
- Одними з суттєвих, визначальних соціально-політичних, ідеологічних, геополітичних чинників, які перебувають переважно під впливом культури забуття, обсяг якої формують, визначають наші масмедіа, є нібито два простих факти. Перший: війна РФ проти України ― це перша за декілька століть війна однієї самостійної держави проти іншої самостійної держави. Політичні, історичні, ідеологічні складові цього факту актуалізують масмедіа, що реалізується у правильному послідовному просуванні ідеї нашої війни як визвольної, як війни за нашу свободу, державність, суб'єктність. Другий чинник, про який воліють мовчати наші масмедіа: сучасна війна РФ проти України ― це й перша війна проти нашої держави в умовах капіталізму, головне, капіталізму такого типу, який і яким чином встиг сформуватися під час Незалежності на теренах країни, яка не знала природної для європейських держав, суспільств, економік еволюції від феодалізму, без занадто тривалої практики кріпосництва, через індустріальну революцію, пов'язану з нею етику, без практики життя соціалізму, комунізму, до капіталізму часів глобалізації.
- Стрижневою старою проблемою, яка виявилася занадто злободенною для сьогодення, є проблема не лише незалежності, самостійності, безперечної суб'єктності України як держави, суспільства, а й кожного її окремого регіону.
- Аналогічним прикладом небезпечної і протиправної маргіналізації в наших масмедіа є дата початку війни РФ проти України. Анексія Криму, тимчасова окупація частин двох областей ― Донецької і Луганської ― протягом 8 років не позначалася у вітчизняних ЗМІ поняттям війна, а підмінялася, в першу чергу, за допомогою тривалої ідеологічної мовної гри поняттями збройний конфлікт, агресія, напад, гібридна війна. Намагання з початку 2014 року української вищої державної влади політичним шляхом вирішити питання війни і миру в країни, що природно відбивалося у масмедіа, призвели до стану "замороженої" війни, яку масмедіа не воліли так позначати, намагалися уникнути прямої відповіді на те, що відбувається, а тому й трагічні події війни, які відомі як Дебальцевській, Іловайській котли, оборона Донецького аеропорту, в масмедіа тривалий час знаходилися у сфері дії культури забуття.
Наголошую: відвертої фальсифікації дати початку війни РФ проти України в наших масмедіа не було, але в тривалій ситуації невизначеності майбутнього, потребі задовольнити вимоги західних союзників з 24 лютого 2022 року продовження війни позначили поняттями повномасштабне вторгнення, повномасштабна війна, що знецінило й відсунуло на далекі маргіналії події окупації майже всієї Донецької, Луганської областей у 2014 році, визволення у 2014 році Маріуполя, Слов'янська. В офіційних провідних масмедіа, аудиторія яких охоплює увесь світ, йде відлік днів війни від 24 лютого 2022 року, а не від фактичного військового захоплення РФ Криму.
Така політична гра, яка природно для масмедіа здійснюється через мовну гру, замовчування певних фактів, ситуацій, призвела до двох трагічних і передбачуваних для нашої держави наслідків. Перший ― ідеологічні, зі стратегічними наслідками перекручення, плутанина з медіаобразами дати початку війни, які створюють саме наші українські ЗМІ. Другий ― реальна перспектива втрати суверенності, територіальної цілісності України, бо відлік початку та кількості днів війни, навіть якщо її іноді, переважно в офіційних ситуаціях і позначають повномасштабною, від 24 лютого 2022 року, це є шлях одночасно зради тих, хто захищає Україну з 2014 року, хто загинув в окупації, хто поїхав тинятися світом саме через початок війни у 2014 році, хто залишився на ТОТ (тимчасово окупованих територіях), щоб повертали не зруйновані, понівеченні землі, а людей, які вірять своїй державі. - Ті системи образів і пам'ять, які протягом тривалого часу створюють наші масмедіа, ― засадничі, виконують аксіологічні, етичні функції для сучасного і майбутнього України, світу, тому потрібно ще звернути увагу на медіаобрази героїв, зрадників, ухилянтів, фальшивих інвалідів-високопосадовців, байдужих, корупціонерів, хабарників, які заробляють капітали на війні. Наші масмедіа також переповнюють матеріали про світські розважальні заходи, морські, горнолижні відпочинки, романи, розлучення, інтимну орієнтацію "зірок" шоу-бізнесу, моду, косметику, реклами алкоголю, що теж входить в обсяг і засади культурної пам'яті.
Шестакова Елеонора ― доктор філологічних наук, Донецьк (Україна)
членкиня Ради Центру "Етос"
Доповідь Тетяни Щириці (тезово)
Свобода і справедливість як моральні засади подолання божевілля війни
Після перемоги України над РФ і відновлення справедливого миру актуалізується проблема Modus vivendi ― згоди, що забезпечує можливість співіснування ціннісно-нормативної бази двох сусідніх країн, які протистоять одна одній. Зараз важко визначити форми та механізми відновлення взаємини між Україною та РФ через непередбачуваність найближчого майбутнього, проте певні проєкти вже обговорюються. Важливим є те аби участь в таких дискурсах брали не тільки експерти, а й увесь загал. Так, подолати зовнішні емоції: лють до ворогів, які зруйнували повністю або частково інфраструктуру для нормального життя, вбили дітей, родичів, друзів, знайомих та незнайомих, близьких та дальніх тощо ― та внутрішні: рутинізацію та втому від війни, стани ПТСР, зокрема емоції жаху та божевілля буде вкрай важко. Проте довіра, що поширюється в українському суспільстві ― до влади, до держави, до Церкви (ПЦУ), до громадських організацій, до політичних опонентів і пересічних громадян є запорукою відновлення спільного життя на засадах основних цінностей ― свободи, справедливості, солідарності та толерантності.
В 50-70і роки в повоєнній Німеччині провідні політичні партії, а саме: СДПН (СДПГ), ХДС, ХСС опікувались проблемами не тільки економічного, політичного, демографічного тощо відновлення, а й ціннісно-нормативних систем врегулювання конфліктів та непорозумінь, налагодження нормальних соціальних зв'язків серед усього загалу. Дискусії про аксіологічні засади німецького суспільства закріпились в партійних програмах відповідно провідних партій. Якщо СДПГ таку Програму принципів прийняли в 1959 році, то ХДС ― в 1974 році та поновлену ― 1994 році. В той же час і ХСС прийняли свою Програму принципів, де засадами функціонування суспільства є втілення в різні соціальні практики цінностей свободи, справедливості та солідарності.
В Україні після 1945 року, попри відсутність офіційних фіксацій ціннісно-нормативних засад суспільного життя, дискурс про цінності як моральні засади спільного життя відбувався в позапартійних колах ― на рівні неофіційної ідеології, часто-густо на кухнях, в мистецьких практиках, в русі дисидентів, національно налаштованих вчених, педагогів, художніх митців, науково-технічної інтелігенції. Теми свободи, справедливості, солідарності, толерантності поставали в текстах, виставках, перформансах, на шпальтах газет і літературних часописів. Саме завдяки такій тяглости потягу людей до цінностей відбулись події 2014 року, які ми називаємо Революцією гідності.
Сьогодні, коли війна триває, інтелектуали мають думати не тільки про виживання, а й про майбутнє повоєнної України. Ми переконані, що тільки спільними зусиллями можливо подолати стан божевілля війни, зокрема зосередившись на зусиллях унормувати аксіосферу в термінах свобідного, справедливого та солідарного миру.
Щириця Тетяна ― кандидат філософських наук, доцент
Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"
членкиня Наглядової Ради Центру "Етос"
Презентація доповіді Зосі Кайс тут
Доповідь Зосі Кайс (тезово)
Символічні відбитки російсько-української війни: пам'ять, солідарність, відповідальність
Візуально-символічний вимір російсько-української війни представлений у презентаційній доповіді в різних аспектах, детальніше показані деякі з них, зокрема: місця вшанування пам'яті, символічна солідарність через настінні декоративні малюнки, а саме мурали, графіті і стріт арт, символічна помста через написи графіті на ворожій бойовій техніці і написи-послання на бойових снарядах, а також висвітлена проблема відповідального ставлення до трансляції і створення символів.
Триумфальна колонна в стилі українського барокко, споруджена в 2001 році на честь десятиріччя незалежності України в центрі Києва, спочатку неоднозначно сприймалася киянами, її критикували та навіть висміювали. Події Помаранчевої революції 2004 року і революції Гідності 2014 року змінили ставлення до цього монументу, він став символом боротьби за свободу, незалежність і європейські цінності. Сьогодні арочний постамент монументу став місцем прощання з загиблими воїнами і набуває символічного значення сакрального місця, на кшталт Михайлівського золотоверхого собору, в якому відспівують воїнів.
Неподалік монументу Незалежності оформлюється стихійне місце вшанування пам'яті полеглих в російсько-українській війні ― поле прапорців ― символічне кладовище імен. "Поле пам'яті" наповнилося за два роки, прапорці щільно притискаються один до одного, важко порахувати, скільки їх. Всередині поля утворюють окремі місця для цілих підрозділів, рот ― серед синьо-жовтих прапорців можна бачити "плями ", що відрізняються за кольором.
Мистецтвознавиця Діана Клочко поставила питання про відповідальне ставлення до стихійного місця вшанування пам'яті: "… цей стихійний меморіал є і народною творчістю. Та є одне але. Меморіал розташований на партерному газоні… Не уявляю, як київські комунальні служби доглядають цей газон: виймають прапорці з іменами загиблих, стрижуть-поливають-підживлюють його, а потім знову встромляють їх у землю?... Що важливіше на майдані Незалежності: стихійний меморіал чи охайний зелений газон? Можливо, ландшафтним дизайнерам варто подумати, як підтримати цю високу комеморативну практику?"
Стіна пам'яті Михайлівського монастиря також починалася як стихійне місце вшанування загиблих у липні-серпні 2014 року, сьогодні вся поверхня довгої стіни щільно заповнена фотографіями. Але на ній фото далеко не всіх полеглих воїнів, йде мовчазне змагання за право розмістити фото та за правильне місце.
Уже за перший рік від початку повномасштабного вторгнення в Україну на фасадах будинків в містах по всьому світу почали з’являтися монументальні стінописи в кольорах українського прапора, сюжети яких відсилають до подій війни, а настрій і меседж показують солідарність, підтримку та захоплення українською незламністю. Зокрема солідарність і підтримку Україні та українцям виказали паризькі стіни.
Ілюстрацією символічної помсти став музей просто неба на Михайлівській площі Києва, де виставлена знищена ворожа техніка. Це частина експозиції військово-історичного музею України. На кожній спаленій бойовій машині можна побачити графіті-послання, в яких виражена ненависть до ворога.
Українські волонтери започаткували новий тренд ― написи-послання на бойових снарядах за донати, на які купують все необхідне для військових. Підписані повідомленнями снаряди відправляють по російським позиціям.
Окремим пластом для досліджень візуального виміру війни є написи, які залишили російські військові в українських містах та які були знайдені після деокупації. З початку повномасштабного вторгнення проєкт "Настінні докази" збирає та публікує світлини цих написів. Цей архів є документацією воєнних злочинів, розкриває культурне коріння геноциду і свідченням вчиненого насильства. Ці тексти — унікальна можливість зрозуміти жорстоку і невмотивовану природу російської агресії.
Важливим питанням для осмислення та надважливою практичною проблемою для фахівців є відповідальне ставлення до трансляції вже існуючих символів, які утворилися під час переживання досвіду війни, і відповідальність за створення та розповсюдження нових.
Кайс Зося ― кандидат філософських наук
Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"
членкиня Центру "Етос"
Активними в обговоренні зазначеної проблематики стали: Надія Калашник, Ірина Магазинщикова, Елеонора Шестакова, Тетяна Щириця, Наталія Денисенко.
Дякуємо всім учасникам наукових читань!
Захід проведено онлайн, тривалість 3 години.
Скрінгалерея заходу (фрагменти)
2024 рік:
Наукові читання 11 травня
Тема: Війна і відповідальність
Організатор: Центр академічної етики та досконалості в освіті “Eтос”
Учасниками наукових читань стали представники гуманітарних наук (державне управління, економічні науки, психологія, філологія, філософія) із Донецька (Україна), Івано-Франківська (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника), Києва (Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського", Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського) і Київщини, Луганська (Україна, але тимчасове місце перебування у Києві), Львову (Національний лісотехнічний університет):
Наталія Анацька
Олексій Безчасний
Наталія Денисенко
Світлана Заєць
Зося Кайс
Надія Калашник
Юрій Сидорик
Ірина Петровська
Алла Сингаївська
Лілія Сиротенко
Марина Сторожик
Елеонора Шестакова
Тетяна Щириця
Модератор: Ірина Магазинщикова
Магазинщикова Ірина ― кандидат економічних наук, доцент
членкиня Ради Центру "Етос"
Захід складався із чотирьох частин:
□ вшанування хвилиною мовчання пам'яті Валерія Павлюка й усіх полеглих Героїв у російсько-українській війні
□ доповіді за темою наукових читань "Війна і відповідальність"
□ виступи учасників в обговоренні теми
□ вшанування пам'яті Валерія Павлюка, перегляд відеоряду світлин із фотоархіву пана Валерія
Зміст виступів і доповідей
Виступ Алли Сингаївської:
Про життєвий шлях Валерія Павлюка
Сингаївська Алла ― кандидат філософських наук
Голова Ради Центру "Етос"
Виступ Світлани Заєць:
Про науковий доробок Валерія Павлюка
Заєць Світлана ― кандидат економічних наук, доцент, старший науковий співробітник
Інститут модернізації змісту освіти
членкиня Наглядової Ради Центру "Етос"
Доповідь Тетяни Щириці (тезово)
Культурно-філософські роздуми про російсько-українську війну
Окреслено спробу філософів описати агресію російського народу, використовуючи думку Фридриха Ніцше про ресентимент. Йдеться про відкладену реактивну відповідь людини на кривду та несправедливість.
В українському дискурсі війни часто йдеться про персональну відповідальність В. Путіна та його команди: зміниться влада ― зміниться суспільство. Проте усвідомлення ресентименту "глибинного народу", який має культурні, історичні, релігійні, ментальні тощо корені, призводить до висновку про наївність такої думки. Після Перемоги нам доведеться формувати інший тип відносин з РФ. Як подолати ресентимент і гібрис (гіпертрофоване самолюбство, пиха), які у сучасному російському дискурсі війни постають засобом виправдання імперіалістичної експансії і прагнення світового панування? Певні відповіді на такі запитання можна знайти у виступі Анатолія Єрмоленка на круглому столі "Насильство як явище сучасного світу: соціальні та культурно-історичні виміри" (Філософська думка, 2019, №2).
Ще одним міркуванням про війну є аналіз ціннісно-нормативних смислів і панівних наративів пересічних росіян як симулякрів загальнолюдських цінностей. Йдеться про інтерпретацію добра, прав людини, сенсу життя, християнської моралі. Так, добром для них є вбивство українця, правами людини є бунт на колінах, сенс життя ― у смерті, а християнство постає на захисті держави й освячує нелегітимного президента. Гасло "можем повторить" як симулякр боротьби за мир ― це заклик до агресії, насильства, вбивств, ґвалтувань, тортур, знущань.
В українському ж суспільстві поширення набуває гасло "ніколи знову" як намагання відмовитися від війни як способу розв’язання спірних питань.
Щириця Тетяна ― кандидат філософських наук, доцент
Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"
членкиня Наглядової Ради Центру "Етос"
Доповідь Наталії Денисенко (тезово)
Небезпека рутинізації сприйняття війни
Рутинізація війни своїм узвичаєним плином поглиблюється з часом продовження і тривалості війни та починає поставати тим тлом, на фоні якого розгортаються особисті життєві ситуації людей.
Поставлено проблему небезпеки рутинізації сприйняття війни, спираючись на напрями сучасного філософського дискурсу, а саме конструктивізм і соціальну феноменологію. Указану проблему розглянуто крізь призму феномену габітуалізації (узвичаєння), провідна характеристика якої ― самозрозумілість, що і надає можливість виявити специфіку процесу рутинізації. Запропоновано подивитися на ситуацію війни як проблематичного і безсумнівно даного, як прояву загальної тенденції повсякденного життя щодо перевизначення проблемної ситуації та перетворення незвичного, незрозумілого у зрозуміле, узвичаєне і в такий спосіб навчитися в цьому жити.
У вказаному аспекті зазначено позитивні вияви рутинізації війни, які пов’язані з процесами адаптації до нових надзвичайних ситуацій, нових досвідів, що були проблематичними, незрозумілими, через що потребували нового тлумачення та віднаходження нових способів дії людини, людей.
У вказаному вимірі виявлено такі небезпеки рутинізації сприйняття війни:
- Сама ситуація бойових дій і насилля, з яким стикаються і військові, і цивільні, втрати і жертви, руйнування цивільної та критичної інфраструктури, обстріли мирних міст тощо починають сприйматися в термінах узвичаєності та неуникних наслідків ведення війни, як самозрозумілий фон звичайного життя, майже рядова складова новин. Саме через узвичаєність притлумлюється гострота сприйняття цих жахливих подій.
- Небезпека психологічної втоми від війни, в середині України і за межами країни.
- Війна як фактор, що сприяє рутинізації насильства у термінах "банальності зла" (Х. Арендт). "Банальність зла" приховується в нездатності критично мислити і вказує на ситуацію, коли звичайні люди самі чинять і підтримують насильство, сприймаючи за норму встановлений порядок і сумлінно виконуючи, на їх думку, чинні закони і накази, сприяють узвичаєнню та рутинізації насильства.
Розглянуто можливі варіанти і способи протидії вказаним небезпекам, а також залучені до розгляду ціннісні виміри війни. Акцентовано на питанні відповідальності інтелектуалів у контексті російсько-української війни.
Денисенко Наталія ― викладач
Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"
Виступ Юрія Сидорика:
Про психологічний аспект війни
Актуальним питанням сьогодні є сприйняття проблем ветеранів російсько-української війни мешканцями міст у тилу. Військові, що на рубежах захищають кордони України, загалом стурбовані ставленням населення до війни. Є побоювання щодо ймовірних самосудів на тлі війни.
Практичні поради стосовно виживання в умовах війни.
Сидорик Юрій ― кандидат психологічних наук, доцент
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Виступ Елеонори Шестакової:
В окупації
Про соціальну катастрофу, катастрофу побуту на тимчасово окупованих територіях.
Проблема відповідальності держави Україна перед людьми, що живують в окупації.
Згадка про історичний день 11 травня 2014 року, десятиліття сорому.
Ознаки "пробудження" мешканців Донеччини.
Образ держави розщеплюється у свідомості людей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях.
Шестакова Елеонора ― доктор філологічних наук
Донецьк (Україна)
Виступ Алли Сингаївської:
Прочитала вірш Василя Симоненка "Вовк-миротворець", який алегорично описує одну з ліній поведінки росії по відношенню до України.
Вірш написано поетом у 1955 році (у віці 25 років).
Сингаївська Алла ― кандидат філософських наук
Голова Ради Центру "Етос"
Дякуємо всім учасникам наукових читань за обговорення актуальної для України, для освітянської спільноти теми, дякуємо усім колегам за вшанування світлої пам'яті Валерія Павлюка.
Захід проведено онлайн, тривалість 1,5 години.
Скрінгалерея заходу (фрагменти)
